Люди думають, що той, хто слідує духовному шляху, завжди сповнений радості і на все дивиться з оптимізмом. Духовний шлях – це переживання досвіду відкриття свого істинного «я». А у внутрішньому світі кожної людини прекрасним якостям супроводжують темні плями, які люди намагаються не помічати або ігнорувати. Але, подобається це вам чи ні, ми все поєднуємо в собі як хороше, так і погане.
Згодом я зрозуміла, що зовсім не обов’язково любити ці негативні якості: потрібно просто визнати їх наявність. Хоча сама в половині випадків ловлю себе на тому, що енергійно його заперечую. Якщо хтось вказує на те, що мені в собі не подобається, це ранить. Але так відбувається саме тому що я не знайшла часу, щоб це визнати.
Неможливо контролювати думки інших людей, як не можна змусити їх мовчати про те, що вам не подобається. Зате ви можете змінити себе.
Те, що я збираюся сказати, може здаватися нескладним, але для мене це був один з найважчих кроків: прийняти себе такою, яка я є. Помічаючи в собі небажані властивості і просто визнаючи їх, ми можемо примиритися зі своїм існуванням. А намагаючись довести, що ми є не такими, як насправді, не тільки втрачаємо енергію і час, а й побічно звинувачуємо Господа в помилці, яку Він, на нашу думку, допустив у Своєму творінні. Прийняти себе, звичайно, нелегко, але в підсумку ми всі повинні до цього прийти.
Я не знаю, як це – перебувати в абсолютному блаженстві. Але духовні практики навчили мене утихомиренню, коли розум спокійний, а серце відкрите. І ці моменти створюють для мене простір безпеки, де я можу як протистояти своїй темній стороні, так і примиритися з нею. Я така, яка є, і перш ніж говорити людям, мають рацію вони чи ні в своїх судженнях, повинна сама себе впізнати. А для цього мені просто потрібно приймати себе день за днем, крок за кроком, практику за практикою. Зрештою наш шлях і називається духовною подорожжю, а не духовним призначенням.
